Богдан Струтинський, художній керівник Київського національного академічного театру оперети, заслужений діяч мистецтв України.
- Директор чи художній керівник театру може бути лібералом? Не в житті, а в кріслі своєї посади.
- Цікаве запитання... Скажу, що я далекий від політики. Тому викладу особисту точку зору. Як громадянин. Тобто особисте світобачення - субьєктивне відображення реального світу.
Для мене ліберальні погляди це ті, які дають можливість рівноцінної конкуренції. Тобто я не зазіхаю на світоглядну територію іншої людини, так само й вона сприймає мої погляди. І ми, обмінюючись нашими думками, створюємо певний продукт. Згодні? Це для мене - ліберальний рух, а не авторитарий чи, скажімо, планово-комуністичний із його п'ятирічками. Це щодо обміну думок. Тобто спілкування.
Щодо лібералізму взагалі, то для мене це - людина, яка позначена літературою і мистецтвом. Тому що лібералізм чи ліберальність - це внутрішня свобода людини, якої вона може досягнути за двох умов. Перша: якщо у людини є гарне коріння у вихованні. Кажу про традиції. Друга: коли у людини є схильність до гуманітарного бачення.
Якщо до тих двох умов додати мою особисту форму сприйняття лібералізму - то це, безумовно, висока форма відповідальності. Тому що, згадуючи про рівні права, коли кожен вільно обмінюється своїми поглядами, ототожнюючи їх чи не ототожнюючи з поглядами інших, з'являється третій напрям - це висока форма відповідальності. Отака, скажу, демократичність, яка у людей викликає асоціацію, що лібералізм - це європейський напрямок. Бо нема авторитарності, нема тиску, відсутнє онклавне пригнічення, в якому одна людина каже іншій: "Ти мусиш робити тільки це і тільки так!"
Проте, кажучи про розвиток нашої держави в різних сферах, а не тільки в ґалузі мистецтва, схиляюся до думки, що у взаєминах між державою (я не кажу про державу в обличчі влади) і людьми - громадянами, спостерігаємо неготовність до такого ліберального розвитку. Лібералізм в Україні все ще ототожнюється з підвалинами поглядів Питирим Сорокін. Бо люди сприймають це, як схильність до якогось анархізму: "А я так думаю! Не хочу бути підлеглим!"
Тому я й звертаю особливу увагу на третій пункт: ліберальність - це висока форма відповідальності. Але держава, кажу про народ, спостерігаємо, не готова до таких вільних і демократичних виявів. Ми звикли і в нас ґенетично сидить "Загнуздайте нас і ведіть!" Люди хочуть бачити прокладену лижню. Невідомо, куди вона веде. Але вони хочуть іти по цій лижні. Вони не хочуть заходити в нетрі, де можуть бути і, безперечно, є величезні поклади, і не хочуть у них копатися… Зрозуміло, я гіперболізую, кажу образно про проблему, що сьогодні наші люди не готові сприймати лібералізм. У великій масі своїй. Та й, міркую, навіть у великих і розвинених країнах європейського ґатунку чи в країнах бенілюксу теж є свої різні уподобання, теж нема одностайності щодо ліберальних ідей.
Якщо ж розглядати лібералізм з точки зору театру, то, переконаний, ліберальність привела б до руйнації цього жанру взагалі. Бо все тут повинно підпорядковуватися єдиному стрижню. Так би мовити - сталкеру. Ліберальність спровокувала б ситуацію, коли на місці актора з'явилося б двадцять "режисерів", а отже - двадцять поглядів на одну проблему. Тому режисер повинен "загнуздати" актора, приборкуючи його фантазію. Безперечно, режисер повинен взяти до уваги думку актора, припасти ту фантазію на озброєння. Але повинен спрямувати її на ту задачу, виходячи з тексту та з ідеї драматургічного твору, щоб сценічно втілити свою концепцію. Тому театр - це далеко не ліберальний жанр чи інститут. Більш того - дуже далекий. Тому й ліберальність може бути тільки на рівні, як би його сказати... Ліберальність в театрі - це коли людина ділиться особистими фантазіями. А ось у самій реалізації цих фантазій має бути певний стрижень, який їх, ці фатазії, інколи, вибачте, обчісує. Або й навіть цензурує. Тому що фантазія акторів інколи може бути настільки бурхливою і може потім настільки кардинально спотворити сприйняття тієї чи іншої вистави, що ми просто не стримаємо акторів і у нас буде повна анархія. Тому вважаю, що ліберальність у театрі рівнозначна анархії.
Колись, пригадую, Костя Райкін сказав мені класну річ: "В таком супчике, в таком котле, как театр, обязательно должна быть и щепоточка такой приправы, как страх. Если его нет - ничего не сваришь!"
11 жовтня 2013 року