Лібералізм в історії людства виник тоді, коли людина вперше відчула себе суспільною істотою, усвідомивши цінність особистого розуміння та особистої відповідальності за долю людства. Адже вище людини може стояти тільки Бог. Але аж ніяк не держава чи жодна її владна й громадська структури, коли Людина усвідомлено та вільно керується своєю совістю та розумом, а також законом, який не дозволяє їй заподіяти шкоду іншій людині.Все інше – будь-які суспільні відносини (чи то політичні, чи то економічні) вибудовуються й функціонують виключно заради щастя й добробуту людини.
Людина – понад усе!
Це головне, що можна стисло сказати про лібералізм.
Наприкінці минулого і на початку XXI століття впали комуністичні режими в Східній Європі та в колишньому Радянському Союзі, можливості розвитку яких були вичерпані до останньої економічної та ідеологічної краплини. Прикро, що це сталося трохи запізно. Бо країни комуністичного табору згаяли історичний час, втративши шанс, яким колись добре скористалися Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Японія та Західна Європа. Україна ж, на жаль, опинилася на роздоріжжі, коли наші найближчі сусіди (поляки, угорці, балтійські народи) пішли вбік ліберальної демократії, а ми почали не просто тупцювати на місці, а в дечому навіть відкотилися назад.
За останні майже п’ятнадцять років наші правителі не раз казали про ліберальні реформи, про лібералізацію економіки, про вільний ринок і таке інше. Але далі розмов справа не пішла, в чому, на жаль, легко переконатися.
Адже Ліберальна економіка – це, перш за все, вільна конкуренція малих і середніх підприємців, фермерів і селянських господарств, заснованих на вільній праці та трудовій власності.
А що ми маємо на ділі?
Монополію олігархів, які нажилися на «прихватизації» стратегічних державних об’єктів, імпорті енергетичних та інших природних ресурсів. Розорене село і безробітних та безземельних селян.
Ліберальна держава – це держава, де чиновник є найманим громадою працівником, який слугує громадянам і чий труд оплачується з наших податків. Але, крім останнього, нічого не виконується. Не ми над державою, а держава над нами. Бюрократи в парламенті та в уряді захопили владу і народну власність.
Ліберальне суспільство – це вільні люди з рівними можливостями та захищеними правами і свободами. А хіба у нас у всіх є рівні можливості на створення власного бізнесу, на освіту, на охорону здоров’я? Хіба у нас є забезпечене право на свободу слова, якщо майже всі засоби масової інформації належать тим же олігархам? Хіба у нас є право на свободу політичного волевиявлення, якщо Верховна Рада України зробилася клубом мільйонерів, а політичні партії купуються за гроші, а не об’єднуються на ідеологічній основі?
Ніколи не була наша влада ліберальною! Не відбулося в Україні насправді ліберальних реформ! Громадяни розчаровані в політиці, бо не бачать моральних політиків, які б захи- щали інтереси людини!
Ліберальна партія – це партія, що пропонує людям свободу і добробут. Усі ми громадою і кожен окремо здатні себе прогодувати та захистити. Аби нам не заважали. Аби нас нагло не грабували. Ну-мо, разом!
Українське суспільство потребує великих змін. Змін у відношеннях: влада і народ, влада і бізнес, влада і мораль. Не можна допустити, щоб Україна скочувалася в прірву державної анархії, тотальної корупції та національного приниження.
Ми, українські ліберали, впевнені – головними причинами цих бід є зневажання принципів справедливості та свободи людини.
XIV звітно-виборчий з’їзд ЛПУ
1 листопада 2009 року